Вислови Про Українську Мову Відомих Людей

1. Крилаті Вислови Про Українську Мову Видатних Письменників
2. Цитати Про Українську Мову Відомих Письменників
3. Вислови Про Українську Мову Відомих Людей
4. Вислів Про Українську Мову Відомих Людей

→ → → Висловлювання діячів радянської влади про мову РОЗДІЛ 4 Висловлювання діячів КПРС, КПУ та радянської влади про мову ПРО НАЦІОНАЛЬНЕ ПИТАННЯ Хіба, пп., не ясно, що наші праві і октябристи і їхній уряд роблять з Росії велику гнобительку всіх націй слов'янських? Візьміть питання про державну мову. Ті ж партії, уряд, потім навіть кадети з 'Русской мысли' і 'Молвы' проповідують необхідність однієї державної мови. Але це є привілей самим великоросам.

А я спитав би вас, пп.: от Швейцарія, що не має ніяких привілеїв мов у своїй державі, хоча вона дуже строкато населена різними націями, що, хіба в ній гірше, ніж у нас живуть, хіба ви не знаєте, що там устрій кращий, культура і прогрес у сто разів швидше йдуть, що італійці, які становлять меншість населення, не зазнають там цькування, якого зазнають у нас інші нації? Візьміть інші приклади, хоча б право націй на самовизначення. Наші поміщики і офіціальні кола стараються прищепити народові думку, що самовизначення націй згубно відіб'ється на державі. Але подивіться на Швецію і Норвегію: ось вам культурні держави. Ви знаете, що благоустрій, цивілізація і освіта там у сто разів вище стоять, ніж у нас. У 1905 році Норвегія захотіла відокремитись від Швеції, і що ж?

Мирно і вільно вона відділилась, незважаючи на те, що Швеція має вдвое більше жителів. Там не стали цькувати Норвегію, не стали підбурювати свій народ проти норвежців, на боротьбу з Норвегією, нав'язувати їй гніт Швеції.

ВИСЛОВИ ПРО УКРАЇНСЬКУ МОВУ. Велике зібрання висловів про українську мову. Вислови і цитати відомих людей про мову. Слово — зброя. Цитати і вислови про здоров'. Треба мати українську. Згідно з відомим висловом. ‹ Вислови відомих людей про мову.

Ось проти цього обману лібералів ми повинні рішуче протестувати і перестерегти країну. Українці, ви бачите, не мають права на рідну мову ні в середній ні в нижчій школі, ні в земстві, ні в сеймах. Політичні діячі, що договорилися до цього, просто лакеї чорносотенців і з боку послідовних демократів заслуговують тільки презирства. Бо поняття 'демократії' включає в себе безумовно визнання цілковитої рівноправності націй. За 'Хрестоматія матеріалів з історії української літературної мови', ч. Друга, Київ - 1961, ст.286-287.

Раніше, попередніми роками, кілька вчителів і професорів робили такі заяви. Тепер ми їм сказали: нам треба, щоб у наших школах проводилося навчання українською мовою; коли ви далі хочете бути професором, вивчайте її самі, або на ваше місце доведеться іншого брати. Тепер ми бачимо перехід у багатьох факультетах і цілих ВИШах, в тому числі й медичних та технічних, на викладання українською мовою. А в тім, треба зазначити відставання цього процесу, передусім в індустріально-технічній галузі.

М.Скрипник 'Питання соціалістичної освіти', т.4, ч.1, Харків 1930 р., ст. 103 Не важко зрозуміти - каже т.Сталін в свойому листі до Касаткіна - що доки не заведемо вселюдної обов'язкової початкової освіти, доти не зможемо серйозно поступати вперед. Ніякої культурної революції у нас не буде, не буде у нас могутнього зростання народного государства, не буде справжнього і щільного зближення влади з трудящими без цього обов'язкового вселюдного початкового навчання. А добитися цього неможливо без націоналізації партійного, радянського, господарського, шкільного апарату. Тому, що народні маси можуть поступати наперед, у розумінні культурного розвитку, лише своєю рідною мовою.

В цьому основа розквіту національних форм культури, в цьому самому основа політики підтримки й опіки цієї культури - націоналізація апарату тощо, проти великоруського шовінізму. Ці чудові рельєфні слова яскраво підкреслюють іще раз завдання, що стоять перед нами: будуючи свою культурно-освітню діяльність під знаком участі її у господарській реконструкції країни, ми мусимо так її організувати, щоб вона йшла шляхом розвитку національних культур збуджених до життя народів. Тільки запеклий, наскрізь прогнилий шовініст може поставити таку вимогу, щоб з передачею гірничого інституту у Сталіні на Україні з відання Наркомосвіти України до відання ВРНГ Союзу, з передачею з українського Наркомату до відання союзного наркомату обов'язково перевести там наукові дисципліни і всю роботу з української мови на руську. Тільки великодержавний шовініст може вважати, що ленінізм і комунізм може розмовляти лише руською мовою.

У нас по Жовтневій революції, комунізм розмовляє, і ми по-комуністичному розмовляємо, з усіма народами їхньою рідною мовою та будуємо їхню культуру їхньою рідною мовою. Рідна мова, як основна риса культурних установ і всієї культурної роботи, що переводиться у кожній республіці - є найважливіша робота, проблема і найважливіше завдання. У нас на Україні завдання стоїть так: вся робота всіх державних установ має бути поставлена під знак уживання національної мови основної маси населення - української - з потрібним забезпеченням мовних прав національних меншостей України. М.Скрипник, там же, ст.193-194 Коли проводити правильну національну політику, то в школі соцвиху ми мусимо вчити дітей на тій мові, на якій вони говорять. Коли будемо вчити не на рідній чи розговорній мові учня, то з педагогічного процесу нічого не вийде, ми будемо ламати душу дитини, а не вчити. Отже, завданням нашим стоїть дитину вчити в початковій школі на тій мові, на якій дитина говорить.

М.Скрипник, там же, ст.327 Проблема рідної мови, цю проблему теоретично вже давно розв'язала пролетарська революція, але вона стоїть перед нами у свойому практичному значенні. Всі державні установи і насамперед культурноосвітні установи, що обслуговують людність даної республіки, повинні вести свою роботу мовою більшості населення всієї республіки з потрібним забезпеченням культурних і національних інтересів її національних меншостей. М.Скрипник, там же, ст.486 А щодо викладової мови та всієї культурно-освітньої діяльності, то, звичайно, єдність цілої системи народної освіти у цілім Союзі а ні найменшою мірою не означає будь-якого зречення національної мови даної союзної республіки і не означає, що треба завести для цілого Союзу РСР одну якусь мову. Тільки представники чужої пролетаріатові, буржуазної та великодержавницької, психології і ідеології могли б говорити, щоб наприклад, з переходом Сталінського гірничого інституту на Україні з відання Наркомосу УРСР до відання ВРНГ СРСР українську мову викладання нам треба змінити на російську. М.Скрипник, там же, ст.

497 Нам доведеться цього року за планом, затвердженим Раднаркомом чи також не під головуванням т. Рудзутака з наших учительських кадрів віддати 1 тисячу вчителів для РСФСР, для українських районів, бо досі вони спали і палець об палець не вдарили для культурного забезпечення мільйонової української людности в Росії, а тепер коли спохватились, так за наш рахунок. Звичайно, ми дамо, звичайно братерську допомогу треба дати, але ж дозвольте в такому разі чекати допомоги і нам в галузі забезпечення відповідних умов для культурного підвищення наших трудящих шарів - і паперу для книжок, і відповідних друкарських машин, і шкільного будівництва. Так само треба поставити питання і про ті проблеми, що виникають в галузі національного питання. Таку 'теорію' було виставлено в Комакадемії і ця проповідь зустріла там лише підтримку й жодних заперечень. Зрозуміло, лише з обуренням ми можемо поставитись до цієї ревізії Ленінової лінії в національному питанні.

М.Скрипник, 11 з'їзд КП(б)У, стенографічний звіт, Харків -1932 ст. 138 Розмовляючи пізніше з Скрипником, В.П.Затонський пояснював, що розмову свою з Сталіним він 'проводив як приватна особа і як з Сталіним, а не з Наркомом'. Проте Сталін того самого дня дуже оперативно відповів В.П.Затонському грізною категоричною запискою такого змісту: 'Я рішуче протестую проті Вашої політики втягування Донської області в війну з Німеччиною. Ніякого військового союзу південних республік і ніякої їх спільної монети не повинно бути і не буде. Ми вже дали Донському Ревкому директиву виставити прикордонну варту на західному кордоні, і він це зробить.

Ми всі тут вважаємо, що ЦВКУк повинен, морально забов'язаний залишити Таганрог і Ростов. Досить гратися в уряд і Республіку, здається досить, пора кинути гру. Поршу передати копію цієї записки Надзвичайному комісару Серго, Донському Ревкому та ЦВКУк. Нарком Сталін.' С.Королівський 'Надзвичайне посольство Радянської України до РСФСР у квітні 1918 року', 'Український історичний журнал', N5, 1963 р., ст.21 З ПИТАНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ З приводу посилення боротьби з місцевими українськими націоналістами в ворожих колах стали поширюватись розмови та плітки про зміну нашої національної політики, про ліквідацію українізації і т. Від українізації, як активної допомоги розвитку української культури національної формою, але обов'язково соціалістичної змістом, ми не відмовлялись і не відмовляємось надалі. Скажімо - службовець, що обслуговує потреби трудящих, повинен обов'язково знати українську мову, мову переважної більшости населення України.

Ми будемо вимагати цього і від учителя, і від лікаря, і від діловода, як також від партійця, що працює на Україні. Але коли українізацію тлумачать, як дерусифікацію пролетаріату, коли примусово заганяють дитину іншої національності в українську школу, - це не є наша більшовицька українізація, це ганебне націоналістичне перекручення. Цю теорію дерусифікації знову таки сформулював тов. Скрипник, висунувши тезу про мішану говірку в містах та селищах України, в основі якої, мовляв, переважно лежить мова українська, а тому, на його думку, здебільшого навчання дитини треба починати українською мовою, хочя б вона за рідну визнавала російську. За статистикою Наркомосу - 29-30 року було 1237 рос. Шкіл, в них учнів 285500, а 32-33 року залишилося лише 1004 школи і в них учнів 211000. Це, товариші, тоді, коли колосально зросла мережа шкіл.

Коли ми перевірили цю статистику, то виявилось, що в таких містах як Херсон, Макіївка не було жодної російської групи в першому концентрі, ніби там не було російської нацменшості. Взагалі забезпечення російської нацменшості школами становило 40-50-60%. Навіть у Харкові було забезпечено школою менш ніж 50% дітей російської національності, тобто тих дітей, які вважали за рідну мову - російську.

Це цікавий факт, на який треба звернути увагу. Безперечно, російська нацменшість є своєрідна нацменшість. Вона є національна більшість в союзному масштабі. Між іншим, це перші збори нацмен, на яких присутні росіяни. Їх і за нацмен не вважали. Українські націоналісти розглядали їх взагалі 'як головну небезпеку' на Україні.

Поруч з тим, що серед російського населення окремих нацреспублік можуть проявлятися великодержавницькі ухили, досвід показує, що місцевий націоналізм іноді набирає такої сили, що починає утискувати навіть російську культуру. Треба твердо заявити, що на Україні трудящі російської національності мають таке саме право на захист свого культурного розвитку, як кожна інша національна меншість.

Відмінність від інших нацмен полягає тільки в тому, що водночас російська мова на даному етапі є засобом культурного зв'язку у всесоюзному масштабі. Це ніяк не означає, що ми повинні були зберігати той порядок, щоб всі школи на Україні були російські, як то було за старого ладу. Ми роботу шкіл перевели на рідну мову, але також рідною мовою, повторюю, повинна бути забезпечена і російська нацменшість на Україні.(ст. 8-9) Не випадково ганебний наклон великодержавного шовініста професора Міртова находить гостинний притулок у всіляких Єфремовців з Української Академії.

Цей мовознавець, аналізуючи мову донецьких шахтарів, дає зразки майже виключно блатної мови, до того ж російського походження. Протилежності, як бачите, збіглися. Великоросійським шовіністам зручно отстоювати 'споконвічну' належність більших міст та промислових районів до Росії, - (мовляв, не лізь туди з українізацією), а українські націоналісти роздмухували куркулячу ненависть до пролетарського міста, до диктатури пролетаріату, що ніби занесена з Москви. Пролетаріат не 'приходьком' на Україні, і навіть, якщо частина його складається з виходців з інших районів Союзу, то значна частина і раніш була українського походження. Тим паче тепер - при швидкому зрості промисловості на Україні - історично неминучий є процес українізації міста, якому ми сприяємо цілком свідомо для того, щоб ще більше зміцнити диктатуру пролетаріату та пролетарське керівництво національно-культурним будівництвом. Ми тільки відкидаємо рішуче, будь-то одверті, будь-то приховані способи штучної дерусифікації та примусової українізації.

(ст.10) Існує одна шкідлива теорія про те, що, мовляв, нацменам не потрібно вищого концентру, що, мовляв, ми тільки ліквідуємо неписьменність рідною мовою в першому концентрі, а далі учень все одно піде в інститут, де буде навчатись іншою мовою. Ця теорія є безперечно шкідливою. Звичайно ми не можемо та й не потрібно нам обов'язково, конкретно на Україні, видкривати польский чи єврейський гірничий інститут. Але ось середню освіту нам треба дати рідною мовою і не тільки виходячи з принципу національного самовизначення, а й з інших міркувань. Ось візьміть, прикладом, таку справу, як с-г технікум. Потрібен нам фахівець-агроном для єврейських колгоспів?

Звичайно, потрібен. Так само як польський, німецький. Ще більша потреба в педагогічних кадрах, як і в кадрах інших культосвітробітників.

І знову для набору в єврейські, польські, німецькі тощо інститути, технікуми потрібні саме ті, що скінчили відповідну середню школу. Таким чином, частина нацменів, що пройшли семирічку, залишиться на культурній роботі в межах своєї національності.

Друга частина піде в загальні ВУЗи, чи на практичну роботу - виробництво тощо. Навряд чи їй теж пошкодить те, що середню освіту набувалося рідною мовою, бо мова українська, також і російська, на Україні вивчаються в кожній нацменівській школі. Треба тільки подбати, щоб вивчалися ці мови як слід, бо обмежувати людину рамками своєї нацменшості було б справді недоцільно. Мабуть, ще найскладніша справа з усіх нацменшостей України - це з Маріупольськими греко-еллінами, а саме через те, що їх діалект відрізняється навіть від діалекту греків чорноморських (понтійських), тим паче від мови самої Греції. Ще ми повинні ставити вимоги щодо їх асиміляції російською чи українською культурою, але тоді вже хай еллінізуються, тобто приймають мову, що є літературною мовою демократичних шарів Еллади, мовою компартії Греції, цією мовою (демотіке) готуємо для них підручники. Лише для букваря та перших читанок маріупольцям доводиться спеціально добирати матеріал із слів найбільш спільних в їх діалекті з демотіке.

Що до нацмешості німецької, то із школою тут виходить курйозна справа. В деяких містах, як Одеса, Харків, за статистикою діти цієї нацменшости забезпечені на 115-110%, але ж це курйоз тільки статистичний.

Сталося це тому, що деякі батьки віддють своїх дітей до німецької школи, хоч рідна мова їх не німецька. Вони хочуть, щоб їх діти були, мовляв, 'по-європейському культурні'. Це теж є своєрідна орієнтація на Європу. При цьому не всі німці попадають до німецької школи. Але все ж таки треба констатувати, що німецька нацменшість забезпечена школою порівняно краще. (ст.13) Коли ми помітили ці перекручення, ми запропонували усім без винятку областям переглянути ще раз свої проекти перебудови шкільної мережі.

Деякі з областей до справи перебудови шкільної мережі поставились механічно. Приміром, у Києві в першому варіанті їх проекту висунуто було так звані кущі, приміром, в одному районі поблизу є 3-4 школи, досі всі вони були українські. А як потреба є в російських групах, то вони одну школу перетворили на російську, а решту залишили українськими.

Ви знаєте, які труднощі зв'язані з переходом в іншу школу. Там треба дитині трамвайну колію переходити, там батьки бояться; в тій школі краще організовані сніданки. Перейти учневі з групи до групи - це складний процес, а тут треба переходити в іншу школу. Звичайно така реорганізація не сприяла б національному самовизначенню в частині мови. Навпаки, вона б шкодила йому.

Ми запропонували стати на шлях змішаних шкіл. Такі мішані школи були і раніше, але ж раніше вони були засобом штучної українізації. Наприклад, російську або польську оголошували мішаною, а набирали першу групу виключно українську. Отож через кілька років виходило, що 'ваших нет' (Сміх). Усі групи українізувались. Ми розуміємо мішану школу не в цей спосіб, а виходячи з географії місцевості. Коли учні привикли до певної школи, хай вони залишаються в ній; для тих, хто хоче вчитися своєю рідною мовою, ми організуємо паралельні групи.

Ніякої біди тут не буде, коли в школі будете розмовляти кількома мовами. Скрізь діти у нас чують і українську, і російську, і єврейську мову і цього боятися нічого.

Повторюю, жодної біди не буде, коли в нас на деякий час будуть існувати мішані школи. Згодом, коли вже все влаштується, можна буде цілими групами переводити до одномовних шкіл, якщо буде в тому потреба. Наслідком виправлення тих перекручень, що були допущені в частині забезпечення дітей школою на рідній мові, картина на сьогодні значно змінилася. Наприклад, у Дніпропетровську в минулому році лише 20800 дітей навчалися російською мовою. На цей рік проектується 46000. Зріст чималий.

Це зовсім непогано, але ж поряд з цим треба уважно доглядати, щоб не було перекручень в інший бік, в бік реваншу надвеликодержавників. За цим треба стежити.

Ми, особливо зараз, будемо натискувати на тому, щоб забезпечувати дітей нацменшостей другим концентром їх рідною мовою. Так, наприклад, по Київській області було в 1932-33 році російських семирічок 23 і десятирічок 2, всього 25, а в 1933-34 році буде російських семирічок 18, десятирічок 13, всього 31 школа. Другого концентру єврейських шкіл було 7, та десятирічок 2, а буде семирічок 50 і десятирічок - 9. Польських семирічок було 23, десятирічок -1; буде семирічок - 43, десятирічок - 2. Німецьких семирічок було 18, а десятирічок зовсім не було: на цей рік семирічок 32, а десятирічок - 2.

Чеських семирічок не було, а буде 2 семирічки. Як бачите, поворот великий. У всякому разі, ми за цей рік беремо на себе зобов'язання, щоб у 1933-34 році діти всіх національностей, як нацменшостей, так і нацбільшостей були забезпечені семирічним навчанням рідною мовою.

Це тепер цілком здійснима річ. Ось такі питання, тт., я хотів тут зачепити. Давайте їх, товариші, розглянемо на цьому пленумі і за вашею допомогою обговоримо. І не тільки обговорити, а й забезпечити виконання їх так, щоб вийти кінець-кінцем на Україні з того ганебного прориву, який ми мали в питанні обслуговування нацменшостей.

Я впевнений, що під керівництвом нашої комуністичної партії нам удасться добитись того, щоб цей рік, який повинен бути останнім роком труднощів у школі взагалі, та нацменівській зокрема. (Гучні оплески) (ст.14-17) Так почему же мы практически в национальном вопросе топчемся на месте и при правильном принципиальном его разрешении остаемся на деле бессильными? Дело в том, что мы все время балансируем в области национального вопроса. Некоторые все время пытаются найти среднюю линию. Каждое указание на великодержавный шовинизм всегда считают необходимым компенсировать указанием противоположным на шовинизм народностей недержавных, и всегда получается двойная бухгалтерия.

Каждое упоминание на великорусский шовинизм пытаются всегда дисквалифицировать предъявлением встречного иска: дескать, 'сначала преодолейте свой собственный национализм'. Так на деле с великодержавным шовинизмом у нас никакой борьбы не велось. Этому должен быть положен конец. Нам необходимо провести здесь некоторую грань! Конечно, теоретически правильно проводимое в тезисах т.

Сталина сопоставление двух национализмов: Национализма великодержавного, господствующего и национализма бывших угнетенных национальностей. (Я не говорю о великодержавных тенденциях бывших угнетенных народов). Но не слишком ли это выпячено у т. Не является ли это противопоставление двух национализмов поводом для того, чтобы многие и многие на практике свою бездеятельность в области национального вопроса оправдывали таким противопоставлением? Я очень и очень боюсь этого. У нас на Всеукраинской партийной конференции была единогласно, всего при четырех воздержавшихся, принята резолюция по национальному вопросу, соответствующая тезисам т. Но мне рассказывали, что после принятия этой резолюции один из голосовавших за нее, председатель губисполкома, по выходе из зала заседаний, на сделанное ему на украинском языке обращение какого-то беспартийного кооператора, ответил ничтоже сумнящеся: 'говорите со мной на понятном языке'.

Он 'проголосовал' резолюцию по национальному вопросу, он с нею 'вполне согласен'. Вот это противоречие между теорией и практикой, эту линию болота необходимо выжечь каленым железом, необходимо, чтобы наша теория, принципиальная линия действительно осуществлялась на практике. М.Скрипник, Виступ на 12-му з'їзді РКП(б).

'12 съезд РКП(б). Стенографический отчет', Москва - 1968, ст. Я должен заявить здесь, что те вопросы, которые волнуют т. Скрипника в отношении языка, в отношении подхода к массам, у нас не существуют. У нас нет положения, когда бы русский язык переплетался с грузинским при общении с массами населения.

У нас в этом вопросе полная ясность: грузинский язык господствует всюду и везде там, где приходится соприкасаться с массами грузинской национальности. Элиава, виступ на 12-му з'їзді РКП(б), там же, ст. Скрипник коснулся этого вопроса.

Это - вопрос об армии. Но он не поставил точек над 'і'. Ведь нельзя забывать того, что Красная Армия объективно является не только аппаратом воспитания крестьянства в пролетарском духе, - она является аппаратом русификации. Мы переводим десятки тысяч украинских крестьян в Тулу и заставляем их на русском языке же воспринимать все. Правильно ли это? Зачем это нужно пролетариату, - никто не скажет.

Здесь есть инерция великорусского командного аппарата, - у нас в огромной массе командный состав русский. Ведь можно же переведенных в Тулу украинских крестьян при русском командовании политически и культурно воспитывать на украинском языке. Затем другой вопрос, - вопрос о создании кадров армии, говорящих на национальном языке. Яковлев, виступ на 12-му з'їзді РКП(б), там же, ст. 597 Что определяет действительную и прочную украинизацию, что определяет наши дальнейшие успехи в деле развития национальнокультурного строительства на Украине?

Таких основных показателей, по крайней мере три. Первое - это подготовка и воспитание нового поколения через школу; второе - рост украинской печати и литературы; третье - активное участие рабочего класса в развитии и строительстве украинской пролетарской культуры.

Крилаті Вислови Про Українську Мову Видатних Письменників

Недаром царское правительство, всеми мерами проводившее русификаторскую политику, по отношению к национальностям, населявшим прежнюю царскую империю, боролось за школы, всеми мерами старалось этот участок занять, захватить. И сейчас в Польше, которая ведет неслыханную политику угнетения украинского населения Западной Украины, проделывается то же самое, что и в царской России. Фашистское правительство Польши захватило в свои руки украинские школы, перевело на польский язык, так называемый смешанный язык, который по существу, означает ни что иное, как изгнание украинского языка из школы. С.Косиор, звіт 11-му з'їздові КП(б)У. Стенографічний звіт, Харків -1933 ст.

275-276 В настоящее время украинские школы первого комцентра и семилетки охватывают 2400 тысяч детей, что по отношению к общему количеству учащихся составляет 83,2%, при 80% украинского населения. Из этих данных видно, что другие национальности посылают своих детей в украинские школы, причем, должен сказать, рост украинизации школ проходит наряду с обеспечением интересов национальных меньшинств.

Дети, обучающиеся на русском языке, составляют 8,2% при общем проценте русского населения в 9,2%; на еврейском языке 3,6%, при общем проценте еврейского населения 5,4%; на польском 1% при общем проценте польского населения в 1,6%. О высшей школе.

В 1927 году на украинском языке преподавалось 33% всех дисциплин, а в 1928-29 году - прошлом учебном году - этот процент поднялся до 58%. Таким образом, и здесь имеются определенные сдвиги, хотя украинизация вузов сопряжена с большими трудностями, чем низшей школы. Педагогические вузы украинизированы почти на 100%, далее идут сельскохозяйственные вузы, меньший процент дают технические и т.д.

Подрастающее поколение молодежи, которая учится в украинской низшей, средней и высшей школе, в ближайшие годы заполнит в городах и селах почти все наши аппараты, учреждения государственные, хозяйственные и культурные. Именно это должно решить проблему украинизации, решить действительно историческую проблему ликвидации на Украине национального различия по языку между городом и селом. Этого требуют интересы социалистического строительства, успешное осуществление намеченных темпов. Так обстоит дело с украинизацией школ и вузов. В настоящее время на Украине издается 328 журналов, из них на украинском языке 278. Но особенно показательным для роста украинской литературы являются достижения в области книжного издательства.

Издано было 5400 названий, а в этом году 9900 названий, из них на украинском языке в 1927-28 г. 54%, а теперь - 80%. Наша украинская книжная продукция обгоняет общий рост книжной продукции по всему Союзу.

Например, в 1928-29 г. Удельный вес книжных изданий на украинском языке в общесоюзной продукции выражался в 15,9%, а в 1929 г.

Он составляет уже 18,3%. Не считая той украинской литературы, которая издается в СССР за пределами Украины. Совершенно верно, тов. Здесь налицо огромные качественные сдвиги. В общей массе украинской книжки, подавляющая часть - оригинальная литература, т.е. То, что дают уже наши украинские советские писатели, экономисты, критики.

С.Косиор, там же, ст. 276-278 Позволю себе только процитировать одно открытое письмо сталинских рабочих рабочим Киева, напечатанное в 'Диктатуре труда' - письмо, написанное простым искренним языком и покрытое сотнями подписей. В этом письме рабочие пишут: 'В нашем Сталинском округе начался месячник украинской литературы и культуры.

По требованию широких рабочих масс горняков и металлистов начата эта кампания для того, чтобы решительным походом тысяч двинуть вперед дело действительной украинизации Донбасского пролетариата. Наш месячник - это не быстролетная кампания, это начало большой и упорной массовой работы. Мы получили от вас приветствия нашему начинанию.

Но нам нужны не только приветствия, нам нужна реальная, практическая помощь. И мы ждем ее от пролетариата Киева, города, где сосредоточены крупнейшие культурные силы. Помогите нам провести месячник. Помогите нам овладеть украинской культурой.

У нас не хватает лекторов для всех рабочих собраний, организуйте выездные лекторские бригады. Пусть ваши музеи организуют передвижки и пришлют их в Донбасс. Организуйте поездки ваших театров, хоров, капелл, групп украинских писателей к нам.

Им обеспечена теплая встреча у горняков и металлистов. Мы ждем, что пролетарии Киева быстро откликнутся на нашу просьбу.

Братский привет.' Таких писем немало, их имеются десятки, сотни. Можно указать еще на то, как горячо принимали наших украинских писателей в Донбассе и сколько откликов, сколько писем вызвала эта поездка. Можно было бы привести ряд интереснейших выступлений старейших рабочих Донбасса, которые горячо выступают за украинизацию, за необходимость более быстрым темпом овладеть украинским языком, чтобы рабочий класс стал действительным творцом украинского культурного процесса. С.Косиор, там же, ст.

280 Как стоит сейчас вопрос о великодержавном шовинизме? Конечно, обстановка теперь другая, нежели, например, несколько лет назад. Но из этого вовсе не следует, что изменяется постановка вопроса о великодержавном шовинизме. Ведь факт, что мы имеем активизацию русотяпствующих элементов. Русские шовинисты, чиновники, буржуазные элементы в нашем аппарате думали, что украинизация проводится для вида, что поволнуются, поговорят и бросят. Теперь они начали волноваться.

Ибо чем быстрее растет украинская советская культура, чем быстрее идет вперед дело украинизации, дело создания новых кадров, тем больше вытесняется эта публика. Поэтому за последнее время наблюдаем среди этих элементов усиление великодержавных настроений, рост озлоблений против политики партии. Вот что, например, говорит один инженер-преподаватель Зиновьевских политехнических курсов в связи с проводимой украинизацией: 'Чрезвычайно тяжело такой предмет, как мой, перевести на украинский язык, да и для чего?

Все строительное дело ведь, по сути, дело рук великих русских умов, а не великих 'Одарок та Панасів', для которых строят какую-то нацкультуру. Да, видно придется 'нацкультурить' по их, если хочешь иметь кусок хлеба'. Товарищи, таких элементов в стране еще очень много. С.Косиор, там же, ст.

286 И наша задача, задача партии - всемерно усилить свое руководство всеми процессами национально-культурного строительства. Мы должны во что бы то ни стало выковать новые квалифицированные кадры строителей национальной культуры. Мы должны поднять на еще большую высоту обслуживание культурных интересов и запросов рабочих на украинском языке. Мы должны усилить украинизацию партии, комсомола, профсоюзов и государственного аппарата. (Оплески) С.Косиор, там же, ст. 289 Ігнорування потреб російської нацменшості виявилося не тільки по лінії шкіл, а також літератури, мистецтва тощо.

До речі для кращого обслуговування російської нацменшості мистецтвом ми цього року поширюємо кількість російських театрів, зокрема відкриваємо в Харкові державний російський театр. До цього часу на Україні російських театрів було недосить - всього 9, тоді як єврейських було вже 12. Це при наявності на Україні, насамперед у робітничих містах, значної кількости руського трудящого населення. В.Затонський,'З питань національної політики на Україні', ст.9 Третє: успішне будування українсько-радянської культури. Ми прийшли на з'їзд партії з тим, що теорія боротьби двох культур, яку колись захищав навіть один із секретарів ЦК тов.

Лебедь, вже похована, - її ніхто не посміє захищати теперь, не тільки на партз'їзді, а навіть і в осередку. Ленінська теорія розв'язання національного питання цілком засвоєна партією. Ми практично ліквідували ті прояви великодержавного російського шовінізму, який підіймав у нас на Україні голову, який намагався збити партію з правдивих позицій. Любченко, виступ на 10-му з'їзді КП(б)У, 'Стенографічний звіт', ст.251 Шумський мовчить про те, як у 1923 р.

Секретар ЦК КП(б)У Дмитро Захарович Лебедь говорив ось що: 'Партія повінна в українських умовах перевірити, чи дає українська мова можливість прискорити культурний процес в українському народі, особливо в селянстві, яке відстало, чи вона цей процес гальмує і не допомогає оволодіти культурою, а перешкоджає'. 'Поставити собі завдання українізувати партію, цеб-то і робітництво (а це партія не може робити, не перекинувши своєї роботи і на робітництво) зараз буде для інтересів культурного руху - заходом реакіційним, бо націоналізація, цеб-то штучне введення української мови в партію й серед робітництва, при сучасних політичних, економічних і культурних взаєминах поміж містом і селом, - це значить стати на точку зору нижчої культури села, порівняно з вищою культурою міста'.

'Ми теоретично знаємо, що боротьба двох культур неминуча. На Україні через повні історичні обставини культура міста - це російська культура, культура села - українська'. Це, товариші, була величезна націоналістична помилка. Це був величезний тормоз в нашій роботі в справі розв'язання національного питання і це Лебідь говорив перед 12-м з'їздом партії, який ставив питання про національну політику.

Я це кажу зараз тому, що Лебедь і до цього часу не зрікся своєї русотяпської політики помилки, а по-друге, я це скажу тому, що коли Шумський, Хвильовий і інші наші уклоністи говорять про національну політику на Україні, всі і про це недавнє минуле як слід не згадують. І з'їзд повинен рішуче сказати, що партія будує Радянську Україну. Партія боролась за Радянську Україну, партія будує соціалізм на Радянській Україні і партія повинна подбати про те, щоб з широких пролетарських мас, з шахт, заводів і фабрик висовувались культурні сили, а це може бути лише тоді, коли буде зв'язок з нашою комуністичною пресою, коли партія буде українізована.

Це ми повинні поставити, як основну проблему. Хвиля, виступ на 10-му з'їзді КП(б)У, 'Стенографічний звіт', ст.241-244 Дехто розуміє так, що удар по фашистській контрреволюції є удар по проведенню українізації і по проведенню ленінської національної політики взагалі. Ми констатуємо, що по деяких організаціях справа українізації останнім часом у деякій мірі занепала. Ні в якому разі не можна миритись з таким становищем.

Треба раз на завжди пам'ятати, що коли ми не проводитимо цієї роботи, то ворог заповнить це місце. Плис, виступ на з'їзді, 'Стенографічний звіт 12-го з'їзду КП(б)У', ст.67 12-й съезд уделил большое внимание национальному вопросу, который в условиях новой экономической политики приобрел особо важное значение. Съезд вновь закрепил в своем решении ленинскую национальную политику: установление подлинно братских взаимоотношений между рабочим классом бывшей господствующей нации и крестьянством ранее угнетенных национальностей, ликвидация экономической, политической и культурной отсталости наций, их фактического неравенства, усиление борьбы против великорусского шовинизма, являвшегося в то время главной опасностью, и против местного национализма. В принятой по этому поводу резолюции съезд конкретизировал ленинские идеи создания добровольного союзного государства, изложенные в письме В.И.Ленина 'К вопросу о национальностях или об 'автономизации', в котором подвергался резкой критике выдвигавшийся Сталиным проект 'Автономизации'.

Этот проект предусматривал вступление республики в РСФСР на правах автономии, а не их объединению как равноправных советских республик. Письмо В.И.Ленина было оглашено на заседании саньоренконвента, а затем и по делегациям съезда. Институт марксизма-ленинизма при ЦК КПСС, предисловие.

Цитати Про Українську Мову Відомих Письменників

'Двенадцатый съезд РКП(б). Стенографический отчет', Москва -1968, ст.17 Дальше, весьма часто личными впечатлениями хотят подменить анализ общественных факторов. Отвественнейшие товарищи на Украине говорят так: всю Украину объездил вдоль и поперек, я разговаривал с крестьянами, и я вынес впечатление, что они не хотят украинского языка. Вместо того, чтобы анализировать крупнейшие общественные движения, эпоху Центральной Рады, петлюровщины, национальных восстаний и т.д., довольствуются некритическими методами личных впечатлений и на этом строят политику в национальном вопросе. Дальше эта психология или идеология, если угодно, в крайнем случае допускает свободную борьбу культур и т.д., и, наконец, приходит к выводу, что вся наша постановка в национальном вопросе в текущий период отличается излишней ноткой оптимизма.

Вот цепь рассуждений, которые в целой или частичной мере являются характерными для огромного слоя партийных товарищей. Я считаю, что основная задача этого съезда заключается в том, чтобы эту плотную инертную психологию, которая широко распространена в рядах нашей партии, разбить, чтобы не было этого тупого равнодушия в национальном вопросе, чтобы был сразу же дан именно активный характер проведению нашей национальной политики. Успех нашей национальной политики зависит от того, чтобы наша партия, ее основное рабочее ядро взяли инициативу, активность проведения национальной политики в свои руки. Мы должны в эту точку бить, иначе получим в партии извращение национальной линии и потеряем темп в общегосударственном масштабе. Новые задачи в области национальной политики совпадают с организацией ЦКК, реформой Рабкрина, со встряской всего государственного аппарата, и я думаю, что нужно поставить вопрос о том, чтобы перед ЦКК и новой РКИ было поставлено как важнейшая задача строжайшее наблюдение за проведением нашей национальной политики всем государственным аппаратом сверху донизу. Гринько, виступ на 12-му з'їзді РКП(б), 'Двенадцатый съезд РКП(б).

Стенографический отчет', Москва - 1968, ст.504-505 Дальше нужно откровенно сказать, что когда я смотрю на спокойствие, с которым особенно русская часть нашей партии относится к спорам, которые, к сожалению, приняли слишком местный колорит, я тревожусь за судьбу нашей партии. Это один из тех вопросов, который, - это нам нужно на партийном съезде открыто и честно сказать, - сулит гражданскую войну, если мы по отношению к нему не проявим необходимой чуткости и необходимого понимания. Это есть вопрос смычки революционного российского пролетариата с 60 миллионами крестьян - инородцев, которые под национальным флагом выдвигают свои требования на участие в экономической и политической жизни Советского Союза. Почему, товарищи, у нас в третий раз встает национальный вопрос? Я боюсь, что и в четвертый раз, и в пятый он встанет перед нами, - еще через год и два мы будем говорить о национальном вопросе. Я начинаю тревожиться за Советскую власть.

Вислови Про Українську Мову Відомих Людей

А еще более труден этот вопрос в России. Потому, товарищи, мы в третий раз ставим этот национальный вопрос? Потому что, чем больше мы ставим его, тем больше удаляемся от коммунистического понимания и решения национального вопроса. Когда я вернулся из-за границы после принятия программы о союзе, т.Сталин мне говорил: 'Вы знаете, многие спрашивали меня: это надолго, это не дипломатический ли шаг?' Да, товарищи, вся национальная политика, все наше Советское правительство в межсоюзных отношениях для большинства у нас, на Украине, а здесь в России еще больше понималось, как известная стратегическая, дипломатическая игра: 'Помилуйте, ведь мы еще в Октябрьской революции решили национальный вопрос, ведь у нас страна коммунистическая, ведь мы же все за интернационализм'. Скажите, товарищи, сколько из вас могут сказать, в чем Октябрьская революция решила национальный вопрос?

Вислів Про Українську Мову Відомих Людей

Ведь вы не забывайте, что в 1919 году на партийном съезде авторитетные товарищи говорили, что национального вопроса больше нет, и один из этих товарищей здесь третьего дня перед нами сказал, - и это не была его первая ошибка, мы все делали ошибки, - это было сказано, и если авторитетные товарищи, авторы 'Азбуки коммунизма', сознаются в ошибке по национальному вопросу, то что же остается для рядового товарища? И вот у нас масса товарищей, ответственных, которые с улыбкой, с насмешкой относятся к национальному вопросу: 'Ведь мы - страна, которая уже перешла через национальности, мы - страна, как выразился один товарищ, материальная и экономическая культура противопоставляется национальной культуре. Национальная культура - это для отсталых стран, которые находятся по ту сторону баррикады, для стран капиталистических, а мы страна коммунистическая. И я здесь должен напомнить глубоко правильные слова т.

Махарадзе, сказанные вчера: 'Государственная власть создана не для коммунистов, - она существует для всех рабочих и крестьян'. Ведь не будем же мы, как царские жандармы, заставлять грузин изучать русский язык?

Это было в царское время, и царское время мы не можем возвратить. Неужели же мы будем заставлять чекистов следить за тем, чтобы инородцы изучали русский язык? Ведь за родным языком и родной школой идет национальное сознание, а за национальным сознанием идет желание знать, куда идет крестьянский рубль. Перед партией встает вопрос, как найти смычку между нашими пролетарским и коммунистическим интернационализмом и национальным развитием широких крестьянских масс с их стремлением к своей национальной жизни, к своей национальной культуре, к своему национальному государству. Раковский, виступ на 12-му з'їзді РКП(б), там же, ст.576-578 Я вас спрашиваю, товарищи русские коммунисты, сколько раз вы испытывали такие чувства по отношению к другим нациям? Приходилось мне слушать товарищей, называющих выдумкой украинский язык, - выдумкой галичан.

Не проскальзывает ли здесь, в конце концов, великодержавное чувство русского человека, который никогда не знал национального гнета, а, наоборот, угнетал сотни лет? Я жалею, что я не вижу здесь в списке тех товарищей, которые у нас на пленуме по национальному вопросу высказывали те же взгляды, которые высказал Лафарг шестьдесят лет назад.

А эти центральные органы что представляют из себя? Статьи Владимира Ильича давали характеристику этого аппарата.

Это есть мешанина царского и буржуазного аппарата, подмазанного советским и коммунистическим миром. Только советские миры на лбу, а больше ничего. Вы скажите, что во главе наших советских органов стоят коммунисты. Но дело в том, что эти самые коммунисты поддаются психологии своего собственного аппарата, делаются ведомственными людьми. Я посоветовал бы прочесть предисловие Энгельса к его 'Гражданской войне во Франции', его описание бюрократии вообще. Дело в том, что наши центральные органы начинают смотреть на управление всей страны с точки зрения их канцелярских удобств. Конечно, неудобно управлять двенадцатью республиками, а вот если бы это было одно, если бы, нажав на одну кнопку, можно было управлять всей страной, - это было бы удобно.

С точки зрения ведомственной, конечно, это было бы легче, удобнее, приятнее. Если бы я рассказал вам историю борьбы, которую приходится республикам вести с нашим центральным аппаратом, это была бы история борьбы за существование, переживаемая нами на окраинах. Сколько из этих наших центральных аппаратов знают Советскую конституцию? Я получаю документы из Совнархоза: председателю Украинской Советской Социалистической Республики. Получаю из ЦК: 'Всем губернским комитетам, областным комитетам и центральным комитетам автономных республик'. Аппарат ЦК дальше не идет, для него дальше автономных республик других республик вовсе не существует.

Я не буду говорить о той борьбе, которую нам приходится вести с бюрократическим аппаратом. Товарищи, я не болею специально судьбами Украины, а говорю об этих ошибках потому, что правильная или неправильная наша национальная политика неизбежно отражается на революционной роли всей нашей партии.

Что получилось после создания Союза Республик? Союз - это было понято многими центральными органами в том смысле, что они могут обрушиться всей своей тяжестью на отдельные республики. Я бы мог привести десятки постановлений в этом направлении. Например, здешние Наркомзем и Наркомнац подписывают международный договор от имени Украины, тогда как никто им не давал полномочий на это. Даже на основании союзной Конституции они этого права не имеют. Что еще получилось?

Приведу вам еще некоторые факты. Как только была вотирована союзная Конституция, началась работа в комисcариатах в смысле их централизации. В 'Известиях' уже было напечатано сообщение, что при русских комисcариатах - в Совнархозе, Наркомтруде, Наркомфине - создаются комисcариаты для управления союзными республиками. Что это значит? Это значит, что будет хуже, чем было даже раньше, и только, когда секретариат ЦК одернул эти комисcариаты, они отказались от своего своеобразного строительства. Товарищи, вы скажете, что есть ЦК, но я должен заявить, что наша трагедия заключается в том, что эта ведомственная точка зрения, для которой управление страной не есть проблема политическая, международная и внутренняя, а есть проблема удобства, она так сильно нажимает на ЦК, что иногда и он соскальзывает с пути.

Товарищи, я заявляю, что союзное строительство пошло по неправильному пути. Как вам известно, это есть мнение не только мое, - это есть мнение Владимира Ильича.

Я сигнализировал в специальной докладной записке ЦК о подготовляющейся крупной ошибке еще в сентябре. Товарищи, какой из этого всего вывод? Вывод тот, что мы еще десять резолюций можем писать, но, кроме загромождения библиотек и архивов, это ничего не принесет. Нужно идти по пути практического разрешения вопроса. Сталин уже здесь внес крупную поправку с двухпалатной системой. Но нужно идти решительно дальше, нужно отнять от союзных коммисариатов девять десятых их прав и передать их национальным республикам.